На главную страницу кампании
в защиту Дунайского заповедника

Документы

07. 04. 2005 р. № 67
На №_____ від___________

Зауваження
Дунайського біосферного заповідника
до “Проекту організації території та охорони природних комплексів Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України”, підготовленого Українським науково-дослідним інститутом екологічних проблем (УкрНДІЕП),
Харків, 2004

Принциповим для “Проекту” являється питання функціонального зонування території Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ). Автори лише частково врахували пропозиції адміністрації ДБЗ щодо зонування. В інтересах цілісності території ДБЗ, ефективності її охорони і збереження природної цінності заповідних комплексів наполягаємо на максимально повному врахуванні цих пропозиції. Насамперед, необхідно залишити всі протоки (за виключенням гирла Бистре) та внутрішні водойми в заповідній зоні, як це було затверджено ще в Указі Президента України від 10 серпня 1998 року № 861. Виведення проток і внутрішніх водойм із заповідної зони в зону регульованого заповідного режиму недоцільне і, навіть, шкідливе, оскільки руйнує з великими труднощами вибудовані на протязі десятиріч основи охорони дельтових угідь в розрізі стримання антропогенного тиску.

З метою компенсації негативних наслідків для природних комплексів ДБЗ в результаті будівництва судноплавного шляху Дунай – Чорне море через гирло Бистре та враховуючи пропозиції міжнародних експертів Рамсарської конвенції та ЮНЕСКО щодо посилення охорони заповідника за рахунок території на північ від гирла Бистре вважаємо за доцільне перевести акваторію залива Бадик, кутів Солоний, Дурной і Таранів із буферної зони заповідника в зону регульованого заповідного режиму з передачею цих територій в постійне користування ДБЗ.

Недоцільно як з екологічної, так і господарської точки зору перезоновувати територію Жебриянського пасма, а саме переведення цієї території із зони антропогенних ландшафтів в зону регульованого заповідного режиму, як це зроблено в “Проекті”.

Авторами “Проекту” по дунайському заповіднику взята для розгляду вся територія української частини дельти Дунаю, у той час як територія ДБЗ розташовується тільки в нижній частині Кілійського гирла. В зв'язку з цим переважним типом рослинності в “Проекті” названа лугова, солонцева і солончакова, а також вказується на велику частку орних земель. Останні в заповіднику відсутні. До того ж більша частина території (вся Кілійська дельта й острів Єрмаків) навіть не граничить із сільгоспугіддями. Не дивно, що деякі показники не характерні для території ДБЗ, хоча вони цікаві, як довідковий матеріал. Так, використовуються дані Кагульської, Болградської і Ізмаїльської (стор. 21-22) станцій спостережень за кліматичними й іншими показниками, у той час як у Вилкові, розташованому в центрі заповідника, є подібний пункт, де спостереження за рівневим режимом, температурою, опадами, вітрами та інш. ведуться з початку 50-х років минулого століття до теперішнього часу і ці дані відсутні. До того ж у зв'язку з великою зводненністю угідь, рівнинним розташуванням і впливом моря багато кліматичних показників відрізняються від обраних авторами “Проекту” пунктів спостереження.

У представленому “Проекті” відсутні суттєві показники, що характеризують природні комплекси заповідника і їхній розподіл по заповідних зонах (таблиця “Розподіл території ДБЗ по групах природних середовищ” (стор. 242 і далі) заповнена лише частково і тільки на основі наявних матеріалів по заповідній зоні). Ці дані вкрай важливі, як кадастрові матеріали. Важливі вони і для практичного менеджменту заповідної території.

Не дивлячись на те, що в роботі досить добре описані види традиційного природокористування в минулому і сьогоденні та рекомендується використовувати досвід традиційного менеджменту водно-болотних угідь, у плані дій не вказується, на яких площах, яким чином можливе ведення зимової заготівлі очерету, сінокосіння, які запаси лікарських ресурсів і обсяги їхньої заготівлі, рибні і мисливські ресурси та можливі обсяги їх вилучення. Не визначено застосування вогню і періодичність випалювання водно-болотної рослинності, хоча цей фактор характеризується як традиційний у формуванні дельтових угідь.

Суттєвим недоліком “Проекту” являється відсутність в ньому змістовного матеріалу, який би свідчив про те, що ДБЗ являється складовою частиною міжнародного румунсько-українського біосферного резервату “Дельта Дунаю”. Повинен бути зафіксований не тільки сучасний стан справ, але й перспективи функціонування білатерального заповідника в контексті зближення національного природоохоронного законодавства з загальноєвропейським. Тим більше, що тут є певні спільні з румунськими колегами напрацювання, підготовлено і опубліковано спільний трьохсторонній менеджмент-план управління заповідними дельтовими територіями України, Румунії і Молдови.

В Проекті організації території практично відсутня характеристика господарської діяльності біосферного заповідника, її правової обґрунтованості, характеру, умов та обсягів здійснення. В цьому відношенні навіть з правової точки зору “Проект” відстає від відповідних напрацювань ще початку 90-х років минулого століття. Наприклад, в Законі України “Про природно-заповідний фонд України” (1992 р., ст. 16) стверджувалось, що навіть в природних заповідниках Проектом організації території може бути передбачене виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідника і його співробітників в сінокосах, городах, паливі, пасовищах. Відносно цього в “Проекті” відсутня будь-яка інформація.

Згідно п. 1.4. діючої “Інструкції про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення” (затверджена наказом Мінприроди України від 11 травня 1994 року № 43) зазначається, що для біосферних заповідників розмір ліміту на використання природних ресурсів встановлюється у відповідності з Проектом організації його території. “Проект” повинен бути таким документом, який дає чіткі і конкретні підстави для вилучення тих чи інших природних ресурсів на території ДБЗ у відповідних об’ємах. “Проект”, який аналізується, такій вимозі не відповідає.

Даючи в цілому негативну характеристику будівництва суднового ходу по гирлу Бистре (стор. 130-132), автори “Проекту” рекомендують гідромеліоративні роботи в гирлах Циганка, Восточне, Старостамбульске і т. інш. з розкриттям барів в заповідній зоні. Подібні роботи необґрунтовані з економічної точки зору, неприпустимі з природоохоронної, суперечать національному законодавству і порушують міжнародні зобов’язання України. Вони також суперечать виконанню основних функцій біосферними заповідниками.

Не розроблена частина, що стосується охорони території заповідника, відсутні картографічні матеріали: межі землекористування, картосхема ландшафтів і т. інш. Кадастрові матеріали, які повинні міститись у подібних проектах, виконані лише частково.

Пропозиція створення “центрів збереження генетичного матеріалу” (стор. 196) суперечить основам створення заповідної території, тому що саме заповідна територія і є таким центром. Не зрозумілі і суперечать суті заповідної справи пропозиції штучного вирощування лікарських і харчових рослин. У плані дій вказується на необхідність розробки обґрунтувань лімітів на використання лише водних ресурсів (відновлення видобування жаби, лову риби, заготівлі молюсків), але поверхово сказано про заготівлю очерету, що є як і риба, основним природним ресурсом, який використовується в дельті Дунаю.

Остається відкритим питання щодо екологічного відновлення Стенцівсько-Жебриянівських плавнів, а будь-яка інформація по управлінню гідрорежимом цієї величезної зашлюзованої території взагалі відсутня. Не запропоновані рекомендації щодо стратегії практичного менеджменту рибальства та полювання в різних зонах ДБЗ. Незрозумілі рекомендації щодо ведення лісового господарства на заповідних територіях.

В “Проекті” пропонується впорядкувати промислове рибальство на акваторії ДБЗ, але не наведено жодної конкретної розробки. До “Проекту” треба внести положення про обмежене промислове рибальство на території заповідної зони, яке проводиться як підтримка традиційних видів діяльності місцевих мешканців. Проведеними співробітниками ДБЗ дослідженнями доведено, що згідно існуючих “Правил промислового рибальства в басейні Чорного моря” максимальна кількість рибалок, які здійснюють лов в заповідній зоні, не повинна перевищувати 305 чоловік (під час промислу оселедця). Рибалки мешкають на існуючих риболовецьких станах та працюють у заповідній зоні після укладення угоди між рибодобувними підприємствами та адміністрацією заповідника. Перебування рибалок у заповідній зоні здійснюється на підставі виданих ДБЗ перепусток встановленого зразку.

Доречним було б виписати в “Проекті” основні функції, які може і повинна здійснювати адміністрація біосферного заповідника щодо територій, які увійшли до складу ДБЗ без вилучення у землекористувачів, а також повноваження адміністрації відносно цих територій. З точки зору об’єму і якості описового матеріалу “Проект” організації території ДБЗ заслуговує позитивної оцінки. Серед матеріалів, які таку оцінку формують, можуть бути названі: історичні аспекти природокористування в регіоні дельти Дунаю, характеристика соціально-економічних відносин і природних умов, матеріали щодо екологічної ситуації в Стенцівсько-Жебриянівських плавнях і на острові Єрмаків і т. інш.

Автори Проекту обґрунтовано ставлять питання про згубність для дельти і безперспективність проектів створення судноплавних шляхів для великотоннажного судноплавства в зоні активної дельти (стор. 131), роблять на основі космічних знімків висновок про збільшення твердого стоку в гирлі Бистре і Старостамбульське, що, як треба розуміти, сприятиме подальшому висуненню дельти на цих ділянках (стор. 133). Не можна не погодитися і з тією думкою авторів, що в матеріалах ОВНПС не зроблено чітких висновків відносно того, як реалізація того чи іншого варіанту судового ходу вплине на перерозподіл стоку в гирлах дельти (стор. 133).

Рецензований “Проект” міг би уникнути більшої кількості недоліків, про які йшлося вище, як би з НАН України і адміністрації ДБЗ було погоджено Технічне завдання на розробку “Проекту”, на чому ми неодноразово офіційно наполягали. Відсутність такого погодження з боку НАН України і ДБЗ свідчить про грубе порушення відповідної процедури і являється яскравим прикладом відвертої неповаги колишнього керівництва Мінприроди України до НАН України і ігнорування головної наукової установи держави з боку цього міністерства. Натомість дуже дивно, що таке Технічне завдання Мінприроди узгодило з директором ДП “Дельта-лоцман” В.В. Бездольним. В результаті витрачено 300 тис. гривень, але ми не маємо дуже важливого документа.

Також офіційно повідомляю, що факти, викладені в листі УкрНДІЕП № 02-11/199 від 22 березня 2005 року щодо узгодження Проекту організації території ДБЗ, не відповідають дійсності.

Листом № 152 від 17 вересня 2004 року (див. додаток 2) ми зробили зауваження лише до карти зонування, яка була нам передана заступником директора УкрНДІЕП О.Г. Васенко в місті Татарбунари, а сам проект на той час нам не був представлений. Не повторно, як зазначено в листі № 02-11/199 від 22 березня 2005 року, а вперше він нам був надісланий не 30 листопада 2004 року, а лише 18 грудня 2004 року його привіз Голова ради екологічної групи “Печеніги” С.О. Шапаренко, який приїжджав в м. Ізмаїл разом з О.Г. Васенко на так звані громадські слухання по проблемі судноплавного шляху Дунай – Чорне море. При цьому в супроводжувальному листі, який дійсно чомусь був датований 30 листопадом 2004 року, було просто записано “Цим надсилаємо на Вашу адресу “Проект організації території та охорони природних комплексів Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України” без будь-яких прохань та пропозицій.

В нашому листі № 219 від 6 грудня 2004 року на адресу О.Г. Васенко ми констатували, що існує три карти зонування заповідника і підкреслювали, що “цей факт ще більш унеможливлює розгляд Проекту організації території Дунайського біосферного заповідника із-за існування розбіжностей”.

Цілий ряд пунктів “Проекту” потребує ще і просто уточнень з фахівцями, які його писали. Але зробити це в робочому порядку неможливо, бо в “Проекті” відсутній список виконавців, що зроблено, на наш погляд, свідомо. Нам не відомо жодного випадку перебування авторів “Проекту” на території заповідника з приводу написання цього документу. Спроба написати “Проект” без погодження Технічного завдання з заповідником, без участі його співробітників в розробці цього доленосного документу та ще і без виїздів на територію заповідника, здійснюється в Україні вперше.

Таким чином, головним недоліком рецензованого “Проекту” є те, що він має в першу чергу описовий характер і не може бути інструментом управління із-за відсутності необхідних розділів. На наш погляд, необхідно створити робочу групу з фахівців НАНУ, які працювали на території ДБЗ, і укласти відповідну угоду щодо корінної доробки цього стратегічно важливого документу.

Додаток 1. Технічні зауваження, 3 стор.
Додаток 2. Лист № 152 від 17 вересня 2004 року, 4 стор.

Директор Дунайського
біосферного заповідника, к.б.н. О.М. Волошкевич